Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та АТО у НС.

Мета: - вивчити систему управління безпекою та захистом у НС, органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні
- ознайомити з головними положеннями про навчання персоналу підприємств, установ і організацій діям та способам захисту в разі виникнення НС та аварій 

План проведення заняття

1.    Введення
2.    Основна частина:
- Система управління безпекою та захистом у НС, як складова   державної системи
- Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні.
- Головні положення про навчання персоналу підприємств, установ і організацій діям та способам захисту в разі виникнення НС та аварій.
3. Закінчення.
 
Рекомендована література: 

1.    Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності: Навчальний  посібник  для  студентів вищих навчальних закладів освіти України I-IV рівнів акредитації /За ред. Є. П. Желібо і 
В. М. Пічі. – Львів: “Новий Світ-2000”, 2002. – 328 с.
2.    ДжигирейВ.С. ЖидецькийВ.Ц.Безпека життєдіяльності : підручник, - 4-е вид., доп. - Львів : Афіша, 2001. - 256 с. 
3.    Цапка В. Г. Безпека життєдіяльності : Навчальний посібник; 3-тє вид., стер.. - К.: Знання, 2004. -397 с.
4.    ЛапінВ. М.  Безпека життєдіяльності людини: навч. посібник / . - 4-е вид., випр. - Львів : ЛБІ НБУ ; К. : "Знання", 2001. - 186 с. 
5.    Бедрія Я.І. Безпека життєдіяльності: навчальний посібник / Львів: 2000р
6.    Гандзюк, Желібо Є. П. Основи охорони праці: Львів
7.    Панкратов О.М., Міляєв О.К. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях: КНЕУ, Київ, 2005р
8.    Березуцький В.В. Безпека життєдіяльності: Харків, «Факт» 2007р
9.    Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Львів, «Афіша» 2007р
10.    Мохняк С.М. Безпека життєдіяльності: Львів, «Львівська політехніка», 2009, - 264 с.
11.    Стеблюк М.І. «Цивільна оборона» Знання, К. 2004р 
12.    Депутат О.П. та інші «Цивільна оборона» Афіша, Л. 2001р
13.    Шоботов  Цивільна оборона: Київ, 2006р
14.    Кучма М.М. Цивільна оборона: Львів, Магнолія Плюс, 2006р
15.    Хромченко В.Г. Цивільна оборона: Київ, Кондор, 2008р

Введення

Правові основи безпеки життєдіяльності на території України закладені у її законах, указах та постановах, а також міжнародних конвенціях та угодах, стороною яких є наша держава.
Згідно з Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 1948 р.: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства."

Питання 1 Система управління безпекою та захистом у НС, як складова державної системи
 

Основним законом на території України є Конституція, прийнята 1996 р. У загальних засадах (стаття 3) зазначено: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави."
Весь другий розділ Конституції присвячений цим питанням. Він так і називається: "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Деякі статті стосуються безпосередньо безпеки життєдіяльності, наприклад:
Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Стаття 43. Кожен має право на працю
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я.
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Закони України спрямовані на захист людей як у повсякденному житті, так і в надзвичайних ситуаціях.
Одним з перших законів незалежної України став закон "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.). У ньому сформульовані принципи пріоритетності вимог екологічної безпеки під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності; науково обґрунтоване нормування впливу цієї діяль¬ності на навколишнє природне середовище; обов'язковість еколо¬гічної експертизи; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.
Гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей здійснюється здійсненням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища. Екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Охорона навколишнього природного середовища регулюється не тільки цим законом України, а також розробленими відпо¬відно до нього Земельним (2001 р.), Водним (1995 р.), Лісовим (1994 р.) Кодексами, Кодексом України про надра (1994 р.), Законами "Про  охорону  земель"  (2003  р.),  "Про  охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.), "Про тваринний світ" (1993 р.), "Про рослинний світ" (1999 р.), "Про природно-заповідний фонд України" (1992 р.), 
"Про екологічну експертизу" (1995 р.), "Про екологічний аудит" (2004 р.), "Про екологічну мережу України" (2004 р.) та іншим спеціальним законодавством.
Особливої актуальності проблема екологічної безпеки набула внаслідок утворення великих обсягів небезпечних відходів. Розрив між прогресуючим нагромадженням відходів і заходами з їх утилізації та знешкодження загрожує поглибленням екологічної кризи і загостренням соціально-економічної ситуації в Україні. Ефективне вирішення всього комплексу питань, пов'язаних з ліквідацією чи обмеженням 
негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини, можливе на основі заходів, передбачених Законом України "Про відходи" (1998 р.) та Загальнодержавною програмою поводження з токсичними відходами (2000 р.).
Окрема місцевість України може бути оголошена зоною надзвичайної екологічної ситуації, якщо на ній виникли негативні зміни, які обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності на цій території. Такі ситуації можуть виникнути внаслідок виснаження, знищення чи втрати окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів. Вони потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Правовий режим такої території визначається Законом України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" (2000 р.).
Сприятливі умови проживання населення визначає Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994 р.).
Громадяни мають право на безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; відшко¬дування шкоди, завданої їхньому здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітар¬ного законодавства; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.
Громадяни зобов'язані піклуватися про своє здоров'я та здоров'я своїх дітей та їхнє гігієнічне виховання, не шкодити здоров'ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов'язкові медичні огляди. З метою запобігання захворюванням в Україні є обов'язковими профілактичні щеплення на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір.
Особи, які хворіють небезпечними інфекційними хворобами або є носіями збудників цих хвороб, відсторонюються від роботи та іншої діяльності, якщо вона може призвести до поширення цих хвороб.
У законі також висунуто вимоги:
- до продовольчої сировини і харчових продуктів, умов їх транспортування, зберігання та реалізації;
- до господарсько-питного водопостачання і місць водокористування;
- до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях;
- до житлових та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій;
- до забезпечення радіаційної безпеки;
- до захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів;
- до застосування та знешкодження хімічних речовин і матеріалів, біологічних засобів тощо.
З метою санітарної охорони території України створюється система організаційних, медико-санітарних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання занесенню та поширенню на території України особливо небезпечних інфекційних хвороб, а в разі їх виникнення - на недопущення поширення цих хвороб за межі України, а також на запобігання 
ввезенню на територію України товарів, хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших вантажів, небезпечних для життя та здоров'я людини. Ці питання розглядаються у Законах України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (2000 р.), "Про запобігання захворю¬ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціаль¬ний захист населення" (1992 р.), "Про боротьбу із 
захворюванням на туберкульоз" (2001 р.).
Гарантування безпечного щоденного життя під час трудової діяльності людини визначає Закон України "Про охорону праці" (1992 р.) та Кодекс законів про працю (1971 р.).
Одним з основних ризиків у повсякденному житті є дорожньо-транспортний травматизм. Захистити життя та здоров'я громадян, створити безпечні і комфортні умови для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища спрямований Закон України "Про дорожній рух" (1993 р.) та доповнення до нього, прийняті у 2008 р.
Закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До них належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Вони зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища є забезпечення пожежної безпеки. Ці проблеми розглянуті в Законі України "Про пожежну безпеку" (1993 р.).
Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників та уповноважених ними осіб. Забезпечення пожежної безпеки в приміщеннях житлового і нежитлового фонду, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів.
У законі висунуті вимоги до вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також навчання дій на випадок пожежі. Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи повинні проходити інструктаж з питань пожежної безпеки.
Гасять пожежі працівники пожежної охорони, яка поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну. Основними завданнями пожежної охорони є: здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог; запобігання пожежам і нещасним випадкам на них; гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха. Під час гасіння пожеж працівник пожежної охорони має право на безперешкодний доступ у всі житлові, виробничі та інші приміщення, а також вживати будь-яких заходів, спрямованих на рятування людей, запобігання поширенню вогню та на ліквідацію пожежі. Матеріальні збитки, пов'язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, пожежна охорона не відшкодовує.
Чорнобильська катастрофа спричинила проблеми захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання. Правове регулювання питань радіаційного захисту викладено у деяких законах, серед них: 

Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995 р.) - визначає, що не можна дозволяти жодну діяльність, пов'язану з іонізуючим випромінюванням, якщо кінцева вигода від такої діяльності не перевищує заподіяну нею шкоду, а опромінення окремих осіб від усіх джерел та видів діяльності у підсумку не повинне перевищувати встановлених дозових меж;
Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" (1995 р.) зобов'язує дотримуватись умов зберігання та захоронення радіоактивних відходів, їх перевезення; необхідність ведення державного обліку, реєстру та кадастру сховищ радіоактивних відходів;
Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" (1998 р.) - подає основні дозові межі опромінення та рівні втручання у разі радіаційних аварій;
Закон України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетво¬рення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему" (1998 р.) - визначає комплекс заходів після вилучення ядерного палива з установки та перетворення цього енергоблоку на екологічно безпечну систему і забезпечення безпеки персоналу, населення і 
довкілля;
Закон України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" (2001 р.) - зазначає, що ядерна шкода відшкодовується винятково у формі грошової компенсації;
Закон України "Про впорядкування питань пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки" (2004 р.) встановлює правове регулювання фінансово-економічних відносин, які виникають у зв'язку з припиненням експлуатації та зняттям з експлуатації ядерних установок.
Правова база безпеки життєдіяльності крім поданих законів складається також із нормативних актів, обов'язкових для виконання. Вони за сферою впливу підрозділяються на міждержавні, державні, галузеві, регіональні та локальні (або об'єктові). Це можуть бути: правила, стандарти, норми, положення, інструкції та керівництва, статути. До нормативних актів належать Укази Президента України, 
Постанови Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, декрети, розпорядження галузевих міністерств чи органів місцевої влади.

Питання 2 Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні
 

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них розрізняють державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.

До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.
Правоохоронні органи - органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, що здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції. Правоохоронна діяльність поділяється на запобігання виникненню умов і причин суспільно небезпечного явища; припинення процесу їх розвитку; ліквідацію наслідків.
Важливою ланкою контрольно-наглядових органів держави є державні інспекції (адміністрації).
Державні служби (інспекції, адміністрації) - санітарні, податкові, протипожежні тощо - спеціальні державні органи. Вони покликані здійснювати функції контролю і нагляду за дотриманням підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами і громадянами встановлених відповідними правовими актами правил: санітарних, податкових, протипожежних, ветеринарних тощо.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України з нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, 
Служби безпеки України. Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є 
Міністерство охорони здоров'я України.
Керівництво цивільним захистом України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. 
Начальником цивільного захисту України є Прем'єр-міністр України, 
Безпосереднє виконання завдань цивільного захисту здійснюється постійно 
діючими органами управління у справах цивільного захисту, зокрема створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільного захисту. Органи управління у справах цивільного захисту, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Для забезпечення безпеки населення, навколишнього природного середовища, об'єктів та споруд і уникнення або зменшення можливих економічних соціальних та інших витрат суспільства від аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного й природного походження в Україні створено єдину державну систему запобігання й реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації.

Єдина система запобігання забезпечує виконання відповідних завдань на державному, регіональному, місцевому й об'єктному рівнях згідно з Положенням «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. Єдина державна система запобігання й реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру — це центральні й місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи й організації з відповідними силами та засобами, які організовують проведення роботи із запобігання НС техногенного та природного походження й реагування в разі їх виникнення з метою захисту населення та довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Функціональні підсистеми створюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям і захистом населення й території від їх наслідків. Сили та засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого й об'єктного рівня підпорядковуються в межах, визначених законодавством, органам управління 
відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Організаційну структуру й порядок діяльності функціональних підсистем єдиної державної системи та підпорядкованих їм сил і засобів визначено в положеннях про них, які затверджують відповідні міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням із Міністерством надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми єдиної державної системи створюють у  областях, місті Києві для запобігання й реагування на НС у межах відповідних регіонів. Структуру та порядок їх діяльності й підпорядкованих їм сил і засобів визначено в положеннях про них, які затверджують голови обласних, Київської міської державної
адміністрації.

Кожен рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання НС, захисту населення і території від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили та засоби, резерви матеріальних і фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення. Координуючими органами єдиної державної системи є:
1) на загальнодержавному рівні — Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій; Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення. В окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків рішенням Кабінету Міністрів України утворюють спеціальну урядову комісію;
2) на регіональному рівні — комісії  обласних, Київської  міської державної адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та НС;
3) на місцевому рівні — комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та НС;
4) на об'єктному рівні — комісії з питань НС об'єкта.

Державні, регіональні, місцеві та об'єктні комісії, залежно від рівня НС, забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на НС або на загрозу НС, або на загрозу їх виникнення.

Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільного захистута з надзвичайних ситуацій є:
— на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
— на регіональному рівні —  обласні, Київська  міська державна адміністрація, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення, обласних, Київської міської державної адміністрації;
— на місцевому рівні — районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення;
— на об'єктному рівні — структурні підрозділи підприємств, установ і організацій або спеціально призначені особи з питань НС.

До системи повсякденного управління єдиною державною системою входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу й передачі інформації: центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та цивільного захисту населення всіх рівнів; диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ і організацій.

До складу сил і засобів єдиної державної системи можуть також залучати недержавні (добровільні) рятувальні формування.

Військові й спеціальні цивільні аварійні (пошуково-рятувальні) формування, з яких складаються зазначені сили й засоби, укомплектовують із урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше 3-х діб і перебувають у стані постійної готовності. Сили постійної готовності згідно із законодавством можуть залучати для термінового реагування в разі виникнення НС 
з повідомленням про це відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, керівників державних підприємств, установ та організацій.

Спеціально підготовлені сили й засоби Міноборони у виключних випадках залучають для ліквідації НС у порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану». Сили й засоби МВС України, Держкомкордону та СБУ залучають до ліквідації НС та їх наслідків у межах, що не суперечать законодавству.

Режим діяльності в надзвичайному стані запроваджують в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».

Питання 3 Головні положення про навчання персоналу підприємств, установ і організацій діям та способам захисту в разі виникнення НС та аварій.

Навчання населення заходам безпеки та підготовка його до дій  у разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій є своєрідною профілактикою небезпек. Кінцевим підсумком цього має стати значне зменшення людських і матеріальних втрат. Процес навчання має бути безперервне: починатися з дитинства і тривати протягом усього життя людини. Підготовку населення з питань ЦЗ проводять диференційовано, тому його умовно поділяють на категорії:
– керівний склад органів управління у сфері цивільного захисту; 
– особовий склад невоєнізованих формувань ЦЗ і АРС;
– робітники і службовці, які не входять до складу формувань ЦЗ; 
– населення, яке не зайнято у сфері виробництва та обслуговування; 
– учні та студенти. 

Підготовку, організаційно-методичне забезпечення кожної категорії населення здійснюють відповідно до постанови КМУ від 26.07.2001 р. № 874 та наказу МНС від 23.04.2001 р. № 97.

Організація і планування навчання населення до дій у разі виникнення НС здійснюється за програмами підготовки, розробленими для кожної категорії населення. 

Відповідальність за навчання робітників і службовців об’єктів господарської діяльності покладена на керівників цих об’єктів, які через свої відділи з НС та ЦЗ організовують, забезпечують своєчасне проведення навчальних заходів, керують і контролюють їх якість.

На об’єкті планують, організовують і проводять підготовку керівного складу, командирів формувань, робітників і службовців. Основою проведення навчальних заходів є наказ начальника ЦЗ об’єкта за підсумками підготовки з ЦЗ за минулий рік і завдання на новий навчальний рік, який триває з 2 січня до 30 листопада. До наказу додають:
– перелік навчальних груп;
– перелік тем навчань і тренувань з ЦЗ;
– тематику підготовки з ЦЗ;
– план підготовки керівного складу, невоєнізованих формувань, робітників та службовців, які не входять до воєнізованих формувань і аварійно-рятувальних служб;
– розклад занять для кожної навчальної групи. 

Підготовка керівного складу і фахівців цивільного захисту включає: підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та функціональне навчання, що проводиться в Інституті державного управління у сфері ЦЗ та його регіональних філіях, на курсах (навчально-методичних центрах) ЦЗ, в навчальних закладах підвищення кваліфікації, а також практичну підготовку на своїх об’єктах.

Особи керівного складу проходять функціональне навчання з відривом від виробництва в перший рік призначення на посаду і в подальшому не рідше одного разу на 3–5 років залежно від категорії осіб керівного складу ЦЗ. 

На об’єкті господарювання підготовку керівного складу планують і проводять згідно з тематикою в обсязі 15 год у групі начальника ЦЗ об’єкта, до якої входять заступники начальника ЦЗ, начальники служб та головні спеціалісти, начальники цехів та інших структурних підрозділів, командири формувань загального призначення. Заняття в групі проводять начальник ЦЗ об’єкта, його заступники, начальники служб, головні спеціалісти. Вивчають теми програми на зборах або планових заняттях. Окремі теми можуть відпрацьовуватись самостійно. 

Підготовка постійних працівників об’єкта здійснюється за тематикою спеціальних програм. За наказом керівника всіх працівників розподіляють у навчальні групи, які утворюються у структурних підрозділах із працівників, що входять до складу невоєнізованих формувань ЦЗ і аварійно-рятувальних служб, і окремо – навчальні групи із працівників, які не входять до складу формувань. 

Підготовка працівників, які ввійшли до складу невоєнізованих формувань ЦЗ, здійснюється за програмою спеціальної підготовки невоєнізованих формувань. Заняття проводять керівники груп – командири формувань під керівництвом штатних працівників з питань НС та ЦЗ, начальники служб ЦЗ. 

До проведення занять з надання першої медичної допомоги залучають медичних працівників об’єкта господарської діяльності. 

Начальницький склад і фахівці невоєнізованих формувань, які залучаються для проведення робіт з дегазації, дезактивації територій та хіміко-дозиметричного контролю, додатково проходять навчання на курсах ЦЗ. 

На об’єктах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підвищеним ризиком виникнення аварій підготовка інженерно-технічних та інших працівників у складі АРС здійснюється щорічно і складається із загальної, спеціальної підготовки та навчальних тренувань. 

Підготовка працівників об’єкта, які не ввійшли до складу формувань ЦЗ та АРС, здійснюється за програмою загальної підготовки населення до дій у НС.

Цією програмою передбачено вивчення основних способів дій під час оповіщення та отримання інформації про небезпеку виникнення НС, укриття в захисних спорудах, проведення евакуації, медичного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту, будівництва захисних споруд, здійснення заходів щодо забезпечення безпеки об’єктів і життєдіяльності населення в умовах НС відповідно до планів реагування на НС, локалізації аварій (катастроф) на об’єкті.

Заняття проводять керівники груп з інженерно-технічних працівників та інших підготовлених осіб. З окремих тем до проведення занять залучають членів об’єктових комісій з питань НС.

На завершальному етапі підготовки підвищення рівня знань та практичних навичок у керівного складу, формувань ЦЗ та персоналу об’єкта щодо дій у НС здійснюється у ході проведення комплексних об’єктових навчань та тренувань. 

Комплексні об’єктові навчання відбувається один раз на три роки тривалістю до двох діб на всіх об’єктах господарювання, що мають категорію з ЦО, з кількістю робітників і службовців 300 і більше осіб, у медичних лікувально-профілактичних установах з кількістю 600 ліжок і більше.

Комплексні об’єктові тренування проводять один раз на три роки тривалістю до однієї доби на підприємствах, установах та в організаціях незалежно від форм власності з кількістю працівників до 300 осіб, у медичних лікувально-профілактичних установах з кількістю до 600 ліжок, а також у закладах вищої освіти.

Керівником об’єктового навчання чи тренування є начальник ЦЗ об’єкта.

Підготовка населення, яке не зайняте у сфері виробництва і обслуговування з питань захисту і дій у НС, здійснюється за місцем проживання у мережі навчально-консультаційних пунктів місцевих органів самоврядування, а також самостійного вивчення пам’яток, посібників, іншого навчально-інформаційного матеріалу.

Просвітницько-інформаційна робота повинна забезпечити доведення до населення інформації про потенційну небезпеку, що характерна для місця проживання, методи реагування на неї, рекомендації щодо дій населення у разі виникнення можливих надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій, користування засобами захисту та надання першої медичної допомоги постраждалим.

Пропаганда знань із ЦЗ серед населення організовується начальниками ЦЗ всіх рівнів за сприяння профспілкових, громадських організацій, товариств, засобів масової інформації через проведення представницьких заходів (Дня рятівника, виставок, змагань, оглядів-конкурсів тощо), розповсюдження друкованих матеріалів, створення відео та електронної програмної продукції, наприклад такої, як на телебаченні – «Надзвичайна ситуація», на радіо – «Запобігти, врятувати, допомогти», періодичних видань – журнал «Надзвичайна ситуація», газета «Рятувальник», «Вісник Чорнобиля».

Підготовку студентів, курсантів, учнів та вихованців закладів освіти організовують і здійснюють відповідно до функціональної освітньої підсистеми «Навчання з питань безпеки життєдіяльності» ЄСЦЗ за програмами, затвердженими МОН України і погодженими в МНС. 
Підготовку студентів вищих навчальних закладів освіти І–ІV рівнів акредитації здійснюють за спеціальними програмами нормативних навчальних дисциплін «Цивільна оборона» і «Безпека життєдіяльності».

Для підвищення якості підготовки і прищеплення студентам навичок у проектуванні виробничих об’єктів, обладнань і розробленні технологій процесів виробництва з урахуванням вимог ЦЗ, попередження виникнення аварій і катастроф в дипломні проекти і роботи випускників вищих навчальних закладів слід включати розділи з питань ЦЗ.

Підготовку учнів професійно-технічних та середніх закладів освіти здійснюють за програмою основ безпеки життєдіяльності та програмою допризовної підготовки (розділу цивільна оборона).

Вивчення учнями цих програм має завершуватись щороку підготовкою та проведенням Дня цивільної оборони.

Позашкільну освіту з формування здорового способу життя, вирішення завдань безпеки, набуття дітьми навичок і досвіду із самозахисту і рятування, взаємодії з аварійно-рятувальними службами здійснюють у клубах юних рятувальників, осередках громадських військово-патріотичних об’єднань, центрах туризму, палацах, будинках дітей та юнацтва та інших позашкільних закладах. 

З дітьми дошкільного віку навчально-виховна робота спрямована на забезпечення мінімально достатнього рівня свідомості для безпечного перебування у навколишньому середовищі та виховання у них елементарних доступних віку дитини норм поведінки у НС. Для поліпшення якості і результативності навчально-виховної роботи з дітьми з питань особистої безпеки, захисту життя в НС у дошкільних 
закладах щорічно проводять тиждень безпеки дитини.